Середа, 28 грудня.

Сьогодні о 6 тій годині наш корабель залишив за кормою акваторію порту Ушуая. Це найпівденніше місто Аргентини та світу в цілому. Вогняна Земля. Погода чудова. Приймаємо сонячні ванни. У наших друзів трошки смердить у каюті — попередній рейс видався неспокійним. Оглянули весь корабель. Це в минулому науково-дослідне судно, яке було переобладнано для подорожей. Пасажири з усього світу — Мексика, Германія, Італія, Іспанія. Ми виявилися першими мандрівниками з України на цьому судні. Наші люди віддають перевагу подорожуванню на колишніх радянських судах, яких тут досить багато.

Цілий день прозасмагали на палубі.

Неочікувано зустріли колишнього земляка — лікаря-вірмена Костянтина.

Четвер, 29 грудня.

Ніч промайнула. ЇЇ тут майже немає. Сутеніє о 12, а о третій знову світло. О 6 ранку дуже холодно. Вітер. Допомагає віскі. Уся наша компанія нишпорить по океану очима, шукаючи айсберги. Але ще зарано. Щасливець, який побачить айсберг першим, отримає приз від капітана.

Протока дивовижно тиха. Мандрівники та вчені попереджали нас, що в таку *тиху* літню пору над проливом бушує не менш ніж 5-7 ураганів. Необхідно дістатися *ока* урагана та проходити протоку із ним. Але  ми маємо лагідний океан. З+являються альбатроси. Після вечері корабельні дослідники читали лекцію по Антарктиду та її мешканців.

Їжа така собі.

П+ятниця, 30 грудня.

Зранку дуже холодно. Зараз ми проходимо таємничу Лінію Конвергенції. Це — Антарктичний температурний кордон.  Тут стикаються холодні Антарктичні води з *теплими* материковими. На Лінії Конвергенції завжди тумани. «Самий повільний*. Корабель ледве рухається. Шукаємо айсберги,  китів та землю. Вода холоднюча +2. Айсберг!! Величезний, столовий!!

Кит!! Куди  не кинеш зір — всюди стовпи води.  Кити не стрибають з води. Лише фонтанують водою. Ми фотографуємо. Але це занадто складно! Не можна зрозуміти де і коли з+явиться кит. В океані повільні хвилі. На вечерю приходить не дуже багато людей. Серед наших друзів також не всі гарно себе почувають.

Після обіду зненацька з+явився сильний запах риби. Стрибають пінгвіни!! Дуже маленькі. 50-60см. Земля! Інструктаж – не палити, не смітити, не чіпати, не Їсти. До вітру – також не можна. Миємо чоботи – санітарний кордон для братів наших молодших. Червоний *Зодіак*. Бризки. Висадка на острів. Навколо купа кісток – рештки китів. Валяється ледащо – тюлень Уеделла. Якщо вухатий – злий вид тюленів. Якщо без вух – добрий. Перший пінгвін на суші. Кінозірка. У нього фотосесія. Скуа – хижий птах. Висиджує пташат. Час від часу полює на пингвінят. Фотографуємося, осідлавши китові хребти. Миттєво звучить окрик інструктора. Вітер -25 вузлів. Все чудово!

У друзів  в каюті запах не зникає. Їм за це презент  — пляшка вина від капітана та полуниця.

Субота, 31 грудня.

Ранок. Холод. Потім потеплішає. Рання висадка. Пливемо поміж айсбергів до берега.  По мірі наближення  стає зрозуміло, що маячня на березі – це мільйони пінгвінів. Вони нікого не бояться. Вільно походжають один поміж одного люди та пінгвіни. Дуже цікаві. Коротуни в смокінгах! Тюлень під берегом. Тривога! Паніка! Всі навсібіч. На вершині пагорба – залишки кам+яної домівки норвезьких полярників. В 1903 році трапилася тут неподалік велика корабельна аварія. Довелося зимувати. А зимівля тут  — не мед. Довгу полярну ніч пережили, харчуючись пінгвінами.

Корабель тривожно гуде – сходяться льодові брили, треба вшиватися. Ми розсаджуємося по *Зодіаках* і з пошаною обминаємо величні витвори природи – айсберги. Розповіді марні. Фотографії – збляклі копії.

Браун Блафф. Тиха бухта. На снігових схилах коричневі стежки. Це –пінгвіньї шляхи. За їжею – 100 метрів вниз та 100 метрів нагору до дитини. Лапки крихітні. Стежечка вузенька. Зустрічний потік пінгвінів. Трапляється різне – іноді розходяться мирно, іноді так. Глибина стежечки більше пінгвін+ячого зросту. На горі на кам+яних гніздах сидять дружини. Улюблена справа пташиної колонії – крадіжка камінців і добудова своєї домівки. За однією парою спостерігали цілу годину. Кіно. Що коїться!

Смердить дуже сильно.

Ввечері – Новий Рік. Спочатку український, а потім – аргентинський. Команді та іншим пасажирам було запропоновано цілу низку розваг та конкурсів для дорослих.

Неділя, 1 Січня.

Сьогодні ми в острові Десепшін! Чи в острові Омани. Острів – це кальдера вулкана, заповнена океанською водою. Діаметр кратера 14,5 км. Вхід вузенький такий. Його ще знайти потрібно. А з назовні і пристати геть.

Всередині – буревій. Вода льодяна. Вийшли на берег. Копнеш пісок – парує. Заглибина одразу заповнюється водою 60 градусної температури. Суцільний обман! На березі – ангари англійської станції. Будиночки. Китобійні човни. Все засипано вулканічним піском. Купа китових кісток .Океан бушує. Купаємося швидко. За цим сюди і їхали. Хвилина в океані, хвилина в  видовбаній ямці. Так декілька разів. Очі на лобі.

Після обід блукали по другій стороні кратера. Будівлі  Чілійської станції. Працюють один місяць на рік. Поруч – іспанці. Під час нашого приходу святкували Новий Рік.

Збігали на зовнішній бік кальдери. На схилах знайшла притулок колонія чінстрапів. Це пінгвіни з посмішкою. Поміж ними блукають альбатроси. Якщо налякати – то злітають, немов у кіно. Нам пощастило. Сюди туристи майже не доходять. Занадто далеко від берега. Чінстрапи тут і взагалі свійські.

Залишаємо Десепшін. Бувай – диво  природи!

Щовечора в кают-кампанії підсумовують події дня, позазивають пройдений маршрут і називають види птахів та тварин, яких  ми зустріли.

Лікар сьогодні  нагодував нас борщем!

Понеділок, 2 січня.

День видався похмурим. Дощить. Висадились на острові Данко. Величезна кількість пінгвінів Аделі. Їм дощ байдуже. Пасажири засумували. На кораблі потім не дуже висохнеш. Навколо лежать тюлені. Леопардів не видно. Вони – вороги пінгвінів. Вправно хватають пінгвіна і, немов галушку, проковтують.

Доктор щоразу висаджується першим і сидить з тривожною валізкою в очікуванні – якщо комусь погано стане?

На підході до корабля нас знов провезли між айсбергами.  Всі вони заселені! Де тюлень, де два. А ось і леопард. Один. Позіхає. Паща серйозна. Неабияка. Іноді айсберг населений групою пінгвінів. Зрідка можна побачити пінгвіна-одинака. Це істота соціальна. Їй потрібен шум, крик, штовханина, і, звісно, запах.

Обід – смакота. Уся палуба – барбекю. Щодо м+яса  — в Аргентині все гаразд. Після обіду висадка на материк. З гір в затоку спускається льодовик. Погода покращилась. Чигаємо на обвал льодовика. Багато хто на сонці підзаснул, а льодовик так і не обвалився. Побачили на горизонті гігантський лайнер. Бідахи. Величезний корабель в кожному місці стоїть добу – поки всі зможуть здійснити висадку. А пасажирів трапляється 1000 і більше. А у нас нічого, усього 60 чоловік. Нас 14. Встигаємо подивитись 2 різних місця кожний день.

Корабель почав відходити. Гладенький океан, немов дзеркало.

О диво! Попереду айсберг завбільшки з меблевий гіпермаркет. У вигляді корони. Видовище не для нервових. Нам розповідали, що фоторекорд подорожі – 8000 знімків за 12 днів. Відверто скажу – у нас більше.

Ввечері кіно. Герої ті самі — пінгвіни.

Вівторок, 3 січня.

Дійсно Рай. Гори, льодовики, хвилі від китів. Тиша. Закладає вуха. Надійшло попередження – на висадці з гір на кульках не кататися. Дякуємо, що сказали. У прибиральниці забрали рулон з кульками. З вершини на ньому, як на скелетоні! Дуже весело!

Внизу Аргентинська станція. Єдині мешканці – пінгвіни. Аргентинці не найбільш працелюбні люди в світі. Свого часу вирішили підпалити станцію, сподіваючись, що уряд забере їх на Велику Землю. Як би не так! Довелося зимувати в підсобці. Поруч валяються тюлені., саме валяються. Напіврозплющить око, хрюкне і далі спить. В затоці кити! Намагаємося вирахувати траєкторію китового руху і опинитись там, де він випірне. Смішно! Кит може сидіти під водою півгодини, ще й плаває доволі швидко.

Після обіду – Порт Локрой.  Все зберегли англійці – і консервовану шинку, і  лижі, і одяг, і газові горілки. Не забули відкрити поштове відділення ті сувенірну лавку. Відправляємо листи. Лист 10 у.о.. Майка 30 у.о. Під берегом на довгій верьовці вимочують китову кістку. Гарний  сувенір. Головне, великий. Минув майже тиждень. Нам скоро залишати ці місця. А ми ще до пінгвіна не доторкнулися. Дуже вже пильнують за нами. Але тут удача з нами. Дощ. Усі хочуть на корабель. Залишаємося з товаришем. Тихо крадемося до колонії пінгвінів. Самиць, що висиджують дітей не чіпаємо. Ось Він! Стрибок! Схибили. Оточуємо. Крики. У пінгвіна око, немов аґрус. Товариш стрибає і торкається пінгвіна. Задоволений. Тепер моя черга. Стрибок. Падаю. Пінгвін в руках! Холодний та мокрий. Твердий. Дуже задоволені. Чи задоволен пінгвін – не можу знати.

Все. Залишилась лише станція Вернадського.

Середа, 4 січня.

Встаю о 6ій. ВСІ ВЖЕ ПОПРОКИДАЛИСЬ! Входимо в Лемарську протоку. Краса. Гори. Хмари на висоті 50 метрів. Як величезні ковбаси. Низьке сонце. Все залито золотом. Лемарську протоку можна пройти, якщо дозволяє льодова обстановка. Ще тиждень тому наш корабель би не пройшов. Зараз можна. Корабель рухається дуже повільно. Протока вузька – 1,6 км в найширшому місці. Доволі довга – 11 км.

З обох боків гори. При  вході в протоку помітні нунатаки – вершини гір, оточені льодовиками, полюсні утворення. Деінде виникають і зникають спинки китів. Ми рухаємося між айсбергів. Іноді чутне глухе шкряботіння. Зачепили. Навколо стрибають касатки.

По радіо зв+язуються зі станцією. Сповіщають про 14 українців. Не вірять. Таке – вперше. Хвилюються. Зустрічати майже нічим – скоро кінець вахти.

Станція розташована в затоці. З океану і непомітна навіть. Багато будівель на березі і ціла група українців! Всі радіють. Ми в Україні! Оглянули господарство. Велике. Справ багато. Заходимо в головний корпус. Перший поверх – лабораторії, метрологічне приміщення, щось, пов+язане з озоновою діркою, лазарет, лижі. Чого тут  тільки немає! Це колишня англійська станція. Тепер українська. Дарунок Великобританії. Вахта триває рік. В вільний час можна половити рибу. Потім фільм про себе змонтувати. Можна в більярд зіграти. Можна в тренажерний зал сходити. Але майже всі уже просто хочуть додому. Гостьова книга заповнена вщерть. А українців немає. Бувають росіяни-капітани. Першим кораблям після зими дуже радіють, потім – лише ностальгію по Землі привозять. Час додому.

Другий поверх -  гостьова. Стіл вже накритий. Музика. Жінки повинні подарувати бюстгальтер. Їх на станції… 2 години промайнули непомітно. Пам+ять про Майдан – проспівали гімн України і в дорогу. Це  була наша остання зупинка. Курс на Ушуая.

Четвер – 5 січня.

Відпочиваємо на палубі. Читаємо. Ще залишились ласощі з Нового року.

Після обід корабель зітнувся з китом. Носовою частиною .Це була сім+я. Кит- юнак весь час грався в доганяли з кораблем. Невдалий маневр і удар. Кров. Декілька жінок заплакали. Команда у розпачі. Кита шкода і неприємності можуть бути великі, якщо в порту  дізнаються , що трапилось.

Ввечері лекція та фільм.

П+ятниця, 6 січня.

Почали складати речі. Погода гарна. Чекаємо на Мис  Горн. Не побачили.

Ввечері – капітанський обід та презентація програми мандрівки. Також видають дипломи про проходження самої страшної протоки на земній кулі – протоки, названої на честь пірата Дрейка!

Субота, 7 січня.

Точнісінько за розкладом о 7ій годині  наш корабель зайшов до порту.

На нас чекають інші пригоди!

Післямова

Частина нашої команди відправилась на катамарані по протоці Бігля. Не дочекавшись попутного вітру, вирішили бурлачити. І так пройшли 200 км, знайшли  безім+яний льодовик та надали йому ім.+я *Україна*. Повернувшись до порту взяли державний папір про винахідку, про що й розповіли вдома усі ЗМІ.

Інші мандрували  по території Аргентини.

Двоє відправились на найвеличезнішу гору Південної  Америки –  Аконкагуа. Гора належить до «Великої Сімки». Її висота складає майже 7000 метрів. Погода на цьому монстрі буває дуже різноманітною. На жаль, сильні снігопади та вітер не дозволили мандрівникам дістатися вище 6050 метрів.

Невідома Україна навколо і чекає нас  далі.